Прочитала уривок з повісті української письменниці, яка пише під псевдонімом Люко Дашвар і подумала: "А чи можна по-справжньому кохати і водночас бажати смерті коханому?"
-Убий його, тату... - прошепотіла ледь чутно.
Новаковський завмер. Думки в кубло. Так, він не святий. І не лишилося для нього на цьому світі аж нічого святого. Тільки Нані. Заради неї - усіх знищить. Та тільки так, щоби й тінь підозр на нього не впала. Не можна інакше. Для Нані святим має бути. Не покидьком, не сволотою, не вправним ділком - татом. Правильним, міцним, сильним - опора. Він точно знає: смуток минає, а муки совісті... Їх ніхто не відміняв, роками кров п`ють, мордують. І отоді доня згадає, як у відчаї забажала чиєїсь смерті, а її тато...
-Ніколи людей не вбивав, - збрехав щиросердно. - Кажуть, це не допомагає...
Видихнув. Обережно обійняв єдину дитину.
-Їдьмо додому...
-За кермо... я, - раптом сказала Нані.
Добавить комментарий